Вікторія Ткачук: спорт та життя

У цьому інтерв'ю говоримо про легку атлетику, тренування та підготовку до змагань.

Вікторія Ткачук – українська легкоатлетка, яка спеціалізується в бігу на 400 метрів та бігу на 400 метрів з бар’єрами, учасниця Олімпійських ігор.

Дивіться повну версію інтерв'ю тут:

https://www.instagram.com/p/CkTULMuKDad/   

***

- Як змінилися твої тренування після початку війни?

- Графік змінився повністю, тому що починається і закінчується день новинами, підлаштовуєшся під графік, щоб виконати своє завдання на тренуваннях або на змаганнях. Нас повністю перевернули з ніг на голову, звичайно, але я сподіваюся, що війна нарешті закінчиться і ми зможемо почати жити вільною країною якомога швидше.

- Який проміжок часу в тебе була перерва, починаючи з війни?

- Я знаходилася взагалі в чудових умовах, я була на тренувальних зборах, коли почалася війна, і я в принципі мала можливість займатися, виконувати всі мої завдання, але якраз в той момент я відчула, наскільки важливий моральний стан, для того щоб тренуватися. Декілька днів я взагалі не виходила з номеру: я була в безпеці, але я дуже переживала за свою сім’ю, яка була неподалік від Києва. Морально в мене не було ніяких сил. 23 лютого я була в дуже гарній формі, а через тиждень я не змогла зробити навіть найменших навантажень. Це дало мені розуміння, що наш результат в більшій мірі залежить від нашого морального стану, а не від фізичного.

- Як ти готуєшся до забігу?

- Особливого режиму в нас немає. Ми просто напрацьовуємо базу за цілий рік, і потім починаємо наш змагальний сезон, який триває з кінця травня до початку вересня. Якщо у нас немає великих перерв між змаганнями, ми просто робимо розминки та підтримуємо себе в формі.

- Можеш описати свій розклад на день як спортсмен?

- Якщо це тренувальні збори, то два тренування, сніданок, обід та вечеря і за можливості денний сон. В змагальний сезон і в період міжсезоння в першу чергу має бути тренування, звичайно, якщо це не відпустка. Зробити це якісно і знайти час на відновлення – це основне.

- Скільки ти спиш уночі?

- Хотілось би більше. Я стараюся взагалі лягти до одинадцятої: на зборах по-іншому не можна. Але коли почалася війна, в мене збився трішки графік, я не могла спати і досить довго я його налаштовувала.

- Який твій мінімум годин сну, який дозволяє тобі бути в тонусі?

- 7-8 годин, але залежить також, коли я засну. Якщо я засну о першій ночі і прокинуся через 8 годин, я не буду така відновлена, як тоді, коли засну до одинадцятої і просплю стільки ж.

- Скільки ти спиш удень?

- Десь 2 години. Якщо мені вдається і я вчасно можу відключитися і відпочити, то після двох годин денного сну я дуже добре себе почуваю.

- Яке ставлення до тебе інших спортсменів як до атлетки з України?

- Це взагалі якась особлива історія цього сезону, тому що ми не знали, як він буде складатися для українських атлетів. І коли ми вже приїжджали на змагання, до нас була прикута увага більша, ніж зазвичай. Всі запитували, як наші справи, як наша сім’я, пропонували допомогу. Ми відчували, що ми не одні, тому що така велика підтримка іноземних спортсменів дуже допомагала.

- Які в тебе плани і цілі?

- Основна ціль – здорово розпочати підготовчий сезон. Завершити всі організаційні моменти, які є поза тренуваннями і поставити собі цілі якісно виконати підготовку. Зараз ми якраз займаємося плануваннями на наступний рік більше: на яких змаганнях ми будемо виступати, де ми будемо проводити підготовку, які ми плануємо собі результати. Іноді це приводить у стрес, тому що все це потрібно вирішити швидко, а деякі обставини можуть завадити цьому. Поступово, крок за кроком, треба рухатися вперед.

- В тебе є людина, на яку ти орієнтуєшся?

- Я пам’ятаю свої перші спогади про свою олімпійську мрію: у 2008 році ми дивилися Олімпійські ігри, і я там побачила Наталю Добринську, нашу легкоатлетку і рекордсменку світу. Після завершення своєї кар’єри вона себе реалізовує як мама і як людина, яка допомагає розвитку спорту в різних сферах. Не те, щоб хтось був для мене орієнтиром, але ось з таких людей я хочу брати приклад і надихатися.

- Дуже важливе середовище, в якому знаходиться дитина, яка починає свій спортивний шлях, і тренер, у якого вона тренується. Це те, що або дасть змогу затриматися, або, навпаки, відіб’є взагалі бажання займатися тим чи іншим спортом. Приймаючи рішення віддавати дитину на спорт чи ні, також треба дивитися, наскільки дитині подобається займатися, а не заставляти. Тут важливо знайти людину, яка буде надихати, допомагати рухатися далі і бачити в цьому перспективу. Основна порада – не боятися батькам віддавати дитину на спортивні секції, навіть якщо вони не мають якоїсь картинки майбутнього.

(интервью от 29.10.2022)