безкоштовна доставка Запитай тренера: Як повірити у свої сили?
Юний успішний баскетболіст почувається самозванцем. Тренер Університету Північної Кароліни Кортні Бангарт поспішає на допомогу.
Запитання:
У дитинстві моє місце завжди було на лавці запасних, а не на майданчику. Тепер я в шкільній команді, і після того як наш форвард отримав травму під час першої гри, мене взяли в основний склад. До того ж, до середини сезону я став лідером за кількістю очок. Навіть тренер і товариші по команді в захваті від моєї гри, а я ні. Мені здається, що я займаю чуже місце. З кожним успіхом тиск зростає, і неважливо, наскільки добре проходить гра. Якщо ми програємо, я звинувачую себе кілька днів поспіль. Мені хотілося б радіти своїй успішній серії ігор, але я можу думати тільки про те, що якщо програю, то знову відправлюся на лавку. Як повірити, що я і справді талановитий гравець і справа не тільки в удачі?
16-річний баскетболіст,
що не приймає свій успіх
Відповідь:
Можливо, тобі не подобаються ті емоції, які ти відчуваєш. Але за більш ніж 20 років роботи тренером мені доводилося мати справу з переживаннями багатьох гравців (та й зі своїми теж), тому скажу тобі наступне: твої почуття нормальні і важливі. Вони доводять, що ти дійсно присвячуєш себе грі і дуже мотивований.
Ти атлет, і тому програші неминучі. Ти будеш відчувати страх, злість, біль. А після перемог – радість і відчуття тріумфу. Без «поганого» важко розпізнати «хороше».
Я теж суворо ставилася до себе. У старшій школі я брала участь в змаганнях штату з тенісу. Пам'ятаю, як зробила подвійну помилку в одному матчі. Я кричала, закинувши голову, і била ракеткою по землі.
Знаю, що це був не найкращий спосіб вираження своїх емоцій, але в той момент я нічого не могла з цим вдіяти. Все, що мало значення, – втрачені очки. Зараз я дуже вдячна батькам, які стежили за грою з трибун, адже вони не лаяли мене за таку поведінку. Вони розуміли, що я була в розпачі, тому що мені було не все одно.
Тому проживай свої емоції.
Однак коли ми занадто інтенсивно переживаємо одну конкретну емоцію, мозок просто не може сприймати похвалу. Давай розберемося, як досягти балансу в цій ситуації.
Думаю, твоя проблема полягає в так званому «вибірковому слуханні», яке і слуханням-то складно назвати. Хтось скаже: «Мені подобається, як ти тримаєшся на майданчику. Просто потрібно попрацювати над триочковим кидком». А ти чуєш лише: «Мені потрібно попрацювати над триочковим. Значить, я жахливо кидаю м'яч. Я жахливий гравець. І людина теж».
Як далеко все зайшло! Таке мислення досить часто можна зустріти і у професійних атлетів. Одна з моїх найкращих підопічних дуже засмучувалася, коли кидок не вдавався. Одного разу, коли вона злилася на себе за невдалі кидки, я відвела її у бік поговорити.
«Як думаєш, який у тебе зараз результат за кидками?», – запитала я.
«Не уявляю», – відповіла вона.
«Ну, що ж, – сказала я їй. – Тоді й не варто перейматися промахами! Якщо ти так стараєшся заради результату, потрібно знати його – стежити за статистикою».
Насправді у неї був найвищий відсоток успішних кидків у всій команді. Але вона не звертала уваги на цей успіх. Це ще один випадок вибіркового слухання.
«Тренери не очікують, що ви завжди будете перемагати. Ми навіть не чекаємо від вас кращих результатів в кожній грі. Ми просто хочемо, щоб гравці викладалися на повну».
Статистика не обманює. Якщо ти подивишся уважніше, то помітиш, який ти хороший гравець. Тренери оцінюють твої результати об'єктивно, адже це їх робота. Вони знають, на що ти здатний, і тому чекатимуть від тебе нових висот.
Ти напевно думаєш: «Саме так! Як я можу відповідати їхнім очікуванням?!» Думаю, ти не зовсім розумієш, що криється за цими очікуваннями. Тренери не очікують, що ви завжди будете перемагати. Ми навіть не чекаємо від вас кращих результатів в кожній грі. Ми просто хочемо, щоб гравці викладалися на повну.
Будь-який досвідчений тренер знає, що поразки неминучі. Найімовірніше, ти боїшся поразок тому, що у тебе ще недостатньо досвіду.
Колись я тренувала дівчину, яка вийшла у фінал боротьби за престижну стипендію Родса – можеш уявити собі її амбіції. Вона просто тонула в страху невдачі. Успіх слідував за нею по п'ятах, і з поразками вона ніколи не стикалася. Вона була схожа на дайвера, який повинен зануритися в темні води, але не знає, наскільки глибока водойма, наскільки холодна вода і чи не водяться там піраньї.
Твоя ситуація трохи відрізняється – для тебе успіх незвичний. Тобі не доводилося раніше досягати таких результатів, і ти не знаєш, як високо тобі падати. Але в обох цих ситуаціях є щось спільне – страх невідомості. Тому я скажу тобі те ж, що і тій фіналістці: поразки – це нормально. Повір мені, адже я стикалася з невдачами багато разів. І я все ще тут! І мене це навіть загартувало.
Я думаю, це і є одна з причин такої відчайдушної сміливості атлетів. Адже зазнавати невдач на очах у інших – це частина їхнього повсякденного життя! Ти більшу частину часу присвячуєш чомусь, що може і не привести до успіху. І ти все одно кожен день продовжуєш іти вперед, навіть знаючи, що шлях буде нелегким. Це і є сміливість.
Твої товариші по команді і тренери проходять цей шлях разом з тобою. І, що цілком імовірно, у них теж є цей страх невдачі. Тому ти ніколи не будеш самотній. Пам'ятай про це, коли знову раптом почнеш звинувачувати себе, – і тоді, можливо, ти відчуєш, як тривога починає зникати.
Тренер Бангарт
Кортні Бангарт – тренер жіночої баскетбольної команди Університету Північної Кароліни в Чапел-Хілл. Працюючи головним тренером у Прінстоні, в 2015 році вона отримала приз Нейсміта як кращий тренер року, а потім була помічницею тренера жіночої збірної США з баскетболу U23 2017 року. Будучи провідним гравцем Дартмутського коледжу, Кортні поставила досі діючий рекорд Ліги плюща з триочкових кидків за всю кар'єру. Зараз Кортні працює в раді директорів жіночої асоціації баскетбольних тренерів і наглядовому комітеті Національної асоціації студентського спорту в сфері жіночого баскетболу.
Надішли своє запитання на тему спорту або тренувань за адресою askthecoach@nike.com.
Фото: Джейсон Паласіо
