пн-пт: 10:00-18:00    сб-вс: 11:00-16:00  
0 800 210-161
бесплатная доставка
  пн-пт: 10:00-18:00    сб-вс: 11:00-16:00  
0 800 210-161
бесплатная доставка
  • информация
  • обратная связь
  • личный кабинет
  • корзина
  • избранное
UA

Марина Бех-Романчук: перемоги за складних умов

Нестеров2.jpg
12.jpg
 

У цьому інтерв'ю говоримо про підготовку до світових змагань, тренування у непростих умовах та нові перемоги.


 
 
 

Марина Бех-Романчук – українська легкоатлетка, яка спеціалізується у стрибках у довжину та потрійному стрибку, призерка світових та континентальних першостей, учасниця Олімпійських ігор, чемпіонка Європи та багаторазова чемпіонка України.


Дивіться повну версію інтерв'ю тут:

https://www.instagram.com/p/Ck3ZaPHqq20/ 


***



- Як змінилося ваше спортивне життя за останній час?

- Я постійно говорю, що на даному етапі спортсмени – це ті люди, які є обличчям своєї країни, тому що саме ми перебуваємо за кордоном, саме ми спілкуємося з іноземними ЗМІ і саме ми маємо можливість говорити більше завдяки своїм досягненням. Я вважаю, що життя кожного спортсмена змінилося насамперед в тому плані, що кожен відчуває відповідальність, кожен відчуває потребу в перемогах, в досягненнях.


- Як рано ви прокидаєтеся?

- Частіше за все я встаю приблизно о 8:30. Ранкове тренування у нас зазвичай на 10 ранку, тобто я можу собі дозволити поспати подовше.


- А скільки ви спите в середньому?

- В середньому я сплю дев’ять годин. Я намагаюсь завжди заснути до 11, це обов’язково, це одне з найголовніших правил відновлення спортсмена, тому що у людей, які лягають пізніше одинадцятої, погано виробляється мелатонін і погано відновлюється організм. У зв’язку з тим, що у нас фізичні навантаження колосального рівня, сон – дуже важливий аспект для відновлення, і тому я завжди намагаюся спати хоча б дев’ять годин: це ідеальний час для того, щоб зранку я прокинулася не втомленою.


- В якому віці ви потрапили у професійний спорт?

- У віці одинадцяти років. З самого дитинства я була доволі швидкою, і, звичайно, вчитель фізкультури наполягав на тому, що я маю відвідати секцію легкої атлетики. Так і відбулося: я спробувала себе в легкій атлетиці і залишилася на 16 років у цьому виді спорту.


- Чому саме легка атлетика? Чи був пріоритет під час вибору спорту?

- Ні, пріоритетів не було. В дитинстві я жила в селі, а коли потрапила у місто, мені вже було 10 років, тобто це такий вік, коли ти вже не підеш на плавання і не попадеш на гімнастику. Мені прийшлось обирати з тих видів спорту, які є доступними в цьому віці. І в принципі, легка атлетика була одним із найближчих для мене видів спорту: мені подобалося бігати, і я хотіла спробувати себе саме в цьому. А вийшло, що біганина все-таки не моє, а стрибки – саме те.


- До якого віку ви плануєте залишатися у великому спорті?

- Неможливо прораховувати, тому що ми всі – живі люди. Це життя, і все може кардинально змінитися. Я лише можу сказати, приблизно до якого віку можливо займатися моїм видом спорту. Середня вікова категорія, коли дівчата закінчують, – 34-35 років. Звичайно, є такі, які закінчують трошечки пізніше, у нас є чудовий приклад – це Ольга Саладуха, яка у свої 37 була ще на нереально крутому рівні. Таких випадків доволі багато в легкій атлетиці. Я думаю, що все залежить саме від людини, від того, як вона тренувалася, від підходу тощо.


- Як зараз проходять тренування в умовах відключення електроенергії?

- Свій сезон я розпочинала вдома: до України повернулася буквально за тиждень до того, як почалися наші українські розваги сучасності. Скажу відверто, в принципі ми тренувалися нормально, обираючи час, коли достатньо денного світла.


- Як пройшов благодійний забіг «Крок до перемоги»?

- Насправді все дуже класно пройшло. Оскільки я не вдома, я не можу залучитися на всі сто, тому що вдома ти можеш зробити значно більше, ніж коли перебуваєш за кордоном. Але незважаючи на це, я намагаюся долучатися. Коли ми були вдома, ми приймали участь у благодійному забігу. Дуже багато людей прийшло: були і любителі, і люди, які взагалі нічого спільного не мають зі спортом, але хотіли прийняти участь, для того щоб допомогти нашим військовим і просто долучитися до такої ініціативи. Дуже класно, що зараз проводять такі проєкти, дуже класно, що взагалі з’являються такі ініціативи, що люди долучаються, об’єднуються. Насправді саме завдяки цьому видно нашу цінність, нашу силу. Я набралася дуже багато позитиву. Це був суцільний кайф, тому що всі як одне ціле.


- Яка була атмосфера на змаганнях цього року?

- Цього року з самого початку, коли я почала їздити на старти, дуже сильно відчувалася підтримка. Не тільки від глядачів, які перебували на трибунах, а і безпосередньо від колег, які були зі мною в секторі. Кожен хотів допомогти, долучитися, бути поряд, не залишитися осторонь. Дуже приємно, що фактично весь світ з нами, що люди розуміють, люди готові допомагати, і це на даному етапі дуже цінно.


- Чи плануєте їхати на олімпіаду в Париж?

- Звичайно, до Парижа 2 роки залишилося. Для спортивного життя 2 роки – це не такий великий термін.


- Які емоції були на змаганнях? Чи відрізнялися вони від тих, що були до війни?

- Категорично відрізнялись. Цього року я відчувала на собі відповідальність не перед собою, не перед кимось іншим, а безпосередньо перед своєю країною. Моя задача була показати максимально високий результат, принести перемоги, для того щоб я була корисною своїй справі, щоб я її робила на всі сто. Я відчувала сильне навантаження і напругу, особливо в ті моменти, коли щось не вдавалося.




(інтерв’ю від 12.11.2022)